Персональний сайт - Історія гімназії

Меню сайту Головна Новини Історія гімназії Форум Адміністрація школи Педколектив Фотогалерея Наші вчителі День вчителя 2012 Повстанська Ватра 2011 Повстанська Ватра 28.09.2012 Міс Україночка Семінар заст.директорів Газета "Ярина" №31 Цікава сторінка По ту сторону фокусу Цікаві види спорту Олімпіада підготовка On-line ігри Питання-відповідь Блог адміна Скачайте тут Цікаве відео Моя стіна Курс валют	Історія гімназії Одного погідного пополудня, року божого 1805, по Спасі,, в бережанську ратушу заїхало декілька возів та одна велика жидівська брика зі шкіряною будою. По втомлених конях та по запорошених людях знати було, що приїхали здалека.З брики, з-під буди, виліз один мужчина в духовнім і чотирьох у світськім одягу. Духовний мав на собі довгу рясу, яку звали реверендою, і чорний капелюх з великими крисами; очі за окулярами. Зі світських один був підстаркуватий, огрядний, якому візник мусив помогти зіскочити з брики, три інші були молоді й жвавіші. За брикою торохтіли вози. З них вискакували молоді хлопці, літ 10 до 18, одягнені всіляко, бідніше і достатніше, як котрого батьки могли вирядити в дорогу.За тими возами, дорогою від замку до ринку надтягали драбинасті підводи, навантажені столами, лавками, скринями, шафами й клунками всіляких розмірів і різної форми. За ними й поруч них бігла товпа цікавих бережанців. Часи були тривожні, воєнні – Наполеон не давав Європі спокою, його ім'я залітало навіть у найглухіші кутки.Вечоріло, як бережанський ринок, від ратуша до церкви й до гирла Адамівки, заповнився возами й людьми. Не бракувало й бургомістра, радних города Бережан і видніших достойників міста. Вітали вони приїжджих гостей та складали їм свої побажання. Гомоніла німецька мова, перемішувана деякими латинськими словами й зворотами. По короткому привітанні бургомістр казав відчинити головну ратушеву браму, і впровадив гостей у сіни. Тут віддав найстаршому приїжджому добродієві ключі від дверей, що вели з сіней на поверх, і всі подалися туди по деревляних скрипливих сходах.Незабаром стали за ними виносити нагору привезений вантаж, покарбовані студентськими ножиками лавки та поляпані чорнилом столи й шафи. Виносила їх приїздна молодь, перекидаючись жартами й школярськими дотепами.Скінчили, й собі полупотіли по сходах нагору, а порожні вози покотилися на підсіння двох заїздних домів.Цікаві бережанці постояли ще трохи перед засміченим соломою та паперами в'їздом до ратуша і розійшлись по своїх мешканнях, вдоволені з пережитих вражінь.Тільки вода на могутніх бережанських лотоках шуміла, а на недалеких полях підпелітькали перепелиці.Так перенеслася достопам'ятного 1805 року, року битви під Аустерліцом і Шенбрунського мира, caesareo regia gymnазія1 Збаража до Бережан і розтаборилася в ратуші, де граф Потоцький відпустив для неї даром цілий перший поверх разом з безплатним топливом для кільканадцятьох саль. Там вона й перетривала поверх сто літ на славу й чималу користь не лиш Бережанщини, але й цілого краю.Кажуть, що кожний початок важкий, і початки Бережанської гімназії не були легкі. Відбігала вона дуже далеко від того типу середньої школи, до якого ми привикли.Мала тільки шість кляс, бо сьома й восьма кляси називалися філософією й абсольвенти гімназії в Бережанах мусіли йти на філософію до Львова. За те п'ятаки й шестаки тішилися куди більшою повагою, ніж за наших часів. Шестакові професори здебільша казали dominus (по-німецьки – «Sie»), а як хотіли покарати, то не робили того прилюдно, в клясі, лиш кликали до кабінету «на чорну каву», від якої чорно ставало в очах. Розсерджений професор не грозив шестакові «шевцем» і не називав його «свинопасом», лише казав: «Ich werde Sie in die Gamaschen stecken lassen», себто: «Віддам вас до війська», що було не погрозою, хоча би тому, що у війську тоді служилося літ двадцять.Гімназія стояла під проводом префекта, директором був місцевий староста, його заступником латинський парох, а на візитацію приїздив зі Львова один із латинських каноників, що був одиноким інспектором усіх шкіл в краю. Наукова програма не була надто велика: вчили мови – латинської, грецької, німецької й дещо польської, історії, географії та математики. Найбільше вимагали латини й німецького. Рідною мовою у школі не вільно було говорити. Хто забувся і промовив слово, діставав на шию «signum»2, або «Sprachzeichen»3, себто книжечку, оправлену в дощечки, в яку вписувано ім'я, прізвище й характер винуватця. Мусів він ходити з тою відзнакою так довго, поки не приловив котрогось зі своїх товаришів на тому ж гріху. Тоді перекидав «signum» зі своєї шиї на його. В суботу господар кляси переглядав «сігнум» і карав усіх, що були там вписані, а останнього найбільше. Не був це якийсь окремий бережанський винахід, такого жорстокого способу науки латинської мови вживали також у Західній Європі. Але зате по-латинськи балакали бережанські ученики краще, ніж рідною мовою.Української мови ані греко-католицької релігії довгі часи не вчили. Наші предки ходили на науку латинської релігії. Навіть свят наших не святкували. Що лиш 1827 року вийшов декрет з цісарської канцелярії, щоби у школах, де є четвертина учеників греко-католиків, десять днів святочних греко-католицьких було вільних від науки. Зате латинські свята, особливо ж «Боже Тіло» обходили дуже величаво.Та найсвяточніше відбувався кінець шкільного року. Тоді великою занавісою закривали іконостас у церкві, а на місце тетраподу ставили довгий стіл, прикритий зеленим сукном. За тим столом сідав на першому місці староста, як директор гімназії, а коло нього праворуч і ліворуч інші достойники. Префект давав рукою знак, із хорів гриміла могуча «інтрада», грана військовими сурмачами. По інтраді – ретор, себто один із учнів шостої кляси, виголошував панегіричну промову, і старенький префект відчитував прізвища найкращих учнів кожної кляси. «Praemodonati sun»5 імярек, на хорах туш. Знову прізвище преміянта і туш, аж поки не пролунали прізвища всіх найкращих учнів гімназії.Довго ціле місто дивилося на них, як на героїв дня, а деякі із них, як ось приміром, пізніший наш митрополит Литвинович, що все був першим у клясі, перейшли до історії.За моїх і за мого батька часів не було вже тих дивних звичаїв. Розказував про них мій дідо, Михайло Глібовицький, коли я йшов здавати вступний іспит до гімназії. Слухалося цих оповідань, як якоїсь легенди із прадавнини, коли ще не було ні залізниць, ні телеграфів, коли люди замість на годинник дивилися на сонце на небі, коли ученик першої кляси перед п'ятаком знімав з голови шапку і... коли батькові не «тикалося», лиш казалося «ви». І не одно, що колись було й минуло в Бережанах, мерехтить нині в нашій пам'яті, як семибарвна веселка, як незабутня легенда, і не один з нас питається, зітхаючи: «Як там тепер?»	Block title Погода Погода Погода у Бережанах вологість: тиск: вітер: Погода у Києві Погода у Запоріжжі Календар подій